Маріанна Бровченко
завідувач відділення фізичної та реабілітаційної медицини КНП «Київська міська клінічна лікарня № 18», кандидат медичних наук, магістр з адміністративного менеджменту, доцент кафедри реабілітаційної медицини, фізичної терапії та спортивної медицини Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика.
Алла Тиртична
клінічний психолог ФРМ КНП «Київська міська клінічна лікарня № 18», магістр психології, керівник напрямку у медичних та психологічних проєктах «Я соромлюсь свого тіла» та «Цієї миті рік потому» телеканалу СТБ
Деменція є глобальною проблемою системи охорони здоров’я. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у світі налічується близько 50 мільйонів осіб із деменцією, і щорічно фіксують майже 10 мільйонів нових випадків захворювання. [4] Ситуація в Україні відповідає світовим тенденціям. За даними Державної служби статистики, станом на 2025 рік загальна чисельність українців становить близько 32,86 мільйона, з яких 86 % — доросле населення (майже 10 мільйонів осіб віком від 60 років) і лише 14 % (5 мільйонів) — діти. Отже, Україна є класичним прикладом країни зі старіючим населенням.
Старіння супроводжується не лише соматичними змінами, а й поступовим зниженням здатності до самосприйняття внаслідок когнітивного дефіциту. Це одна з основних причин інвалідності та залежності в осіб похилого віку в усьому світі, що має негативний фізичний, психологічний, соціальний та економічний вплив не тільки на пацієнтів, але й на їхні родини та суспільство в цілому.
Когнітивні порушення не обмежуються тільки старінням чи неврологічними захворюваннями. У молодих людей вони також можуть виникати внаслідок тривалого хронічного стресу, порушень сну, ПТСР і депресії. Хронічний стрес та підвищена секреція кортизолу призводять до атрофії гіпокампу, пригнічення нейропластичності та зниження виконавчих функцій. Порушення сну, особливо дефіцит глибоких і REM-фаз, негативно впливають на консолідацію пам’яті. ПТСР та депресія асоціюються зі стійкими дефіцитами уваги, виконавчих функцій і обробки інформації — навіть без органічного ураження мозку. [1]
На жаль, у багатьох випадках ранні прояви деменції залишаються поза увагою лікарів, і захворювання розпізнається лише на пізніх стадіях, коли у пацієнта вже наявні психотичні зміни. Проте запідозрити деменцію можна за допомогою простих і доступних діагностичних інструментів. [2]
Найчастіше в клінічній практиці застосовуються:
- Коротка шкала оцінки психічного статусу (Mini-mental State Examination);
- Монреальська шкала оцінювання когнітивних функцій (Montreal Cog-ni-tive Assessment).
Когнітивні порушення – це стійке зниження здатності мозку ефективно функціонувати, що виникає не тільки після критичних захворювань чи тяжких медичних станів, але і внаслідок тривалого стресу. Люди з когнітивними порушеннями частіше мають проблеми з увагою, пам’яттю, швидкістю обробки інформації. У пацієнтів порушуються виконавчі функції (організація, планування, вирішення проблем).
У відділенні фізичної та реабілітаційної медицини КНП «Київська міська клінічна лікарня №18» ми розробили власний підхід до когнітивної реабілітації, що враховує різноманітність пацієнтів. Ми все частіше працюємо з особами, які мають неочевидні, але стійкі когнітивні порушення. Це пацієнти без мотивації, зі зниженим інтересом до відновлення, іноді — в глибокому апатичному стані. За їхнім соматичним діагнозом часто ховається ПТСР, тривожний розлад або депресія, особливо якщо це військовослужбовці або внутрішньо переміщені особи. Також ми зустрічаємо пацієнтів, які не усвідомлюють своїх порушень пам’яті чи уваги, а тому не сприймають необхідність втручання.
Особливі категорії пацієнтів та індивідуальна стратегія
Окрему категорію становлять пацієнти інтелектуальної праці: лікарі, викладачі, керівники, інженери. Для них когнітивне функціонування — це не просто комфорт, а щоденна професійна необхідність. Коли людина, що десятиліттями вільно керувала складними клінічними ситуаціями чи будувала бізнес-процеси, більше не може запам’ятати назви препаратів або день тижня, це стає не лише клінічною проблемою, а й глибоким психологічним викликом.
У цьому контексті індивідуальний підхід — це стратегія. Кожен пацієнт — унікальна особистість зі своїм темпом, стилем сприйняття, особливостями мислення, внутрішніми опорами та страхами. У практиці когнітивної підтримки ми застосовуємо низку технік, які активізують мислення, допомагають повернути контроль над увагою, пам’яттю і темпом обробки інформації. Базовий прийом — повторення в різних формах і контекстах.
- Для пацієнтів з математичним або інженерним типом мислення ми використовуємо числові вправи.
- Для емоційно чутливих і творчих — ігрові формати, що ховають терапевтичний ефект за задоволенням.
- Для всіх — новизна, оскільки саме нове завдання стимулює активність. [5]
Робота з родиною та технології
Ми завжди працюємо з родиною, оскільки вона є одночасно і ресурсом, і викликом. Часто ми стикаємося з гіперопікою. Однак психологічна підтримка не передбачає заміщення пацієнта. Ми навчаємо рідних не тільки «бути поруч», а й активно брати участь у реабілітації, зберігаючи гідність і автономію самого хворого. [3]
Особливо складною є робота з пацієнтами після інсульту, які з дитинства мають порушення слуху та мовлення. Вони часто не здатні вербалізувати свій стан і не розуміють стандартних інструкцій. Понад 40% людей з порушенням слуху мають труднощі в обробці текстової та візуальної інформації. Це створює потужний бар’єр, але сучасні технології дають шанс його подолати.
Neofect Cognition — це інноваційна комп’ютеризована система, спеціально розроблена для цілеспрямованого відновлення когнітивних функцій, таких як пам’ять, увага, сприйняття, мислення та орієнтація. Вона поєднує сучасні технології, адаптивний інтерфейс і персоналізовані тренувальні програми, що дозволяє ефективно працювати з пацієнтами різного віку та з різними формами когнітивних порушень, зокрема після інсультів, черепно-мозкових травм чи при нейродегенеративних захворюваннях.
Ця система дозволяє працювати з пам’яттю, увагою та мисленням в інтерактивному, візуально підтриманому форматі, адаптованому для пацієнтів із сенсорними обмеженнями. Програма дає пацієнту можливість бачити власну динаміку, що сприяє впевненості та регулярності тренувань. Робота психолога полягає в тому, щоб допомогти пацієнту зорієнтуватися в нових умовах, пояснити логіку завдання, зняти напруження і сформувати позитивне очікування.
Ефективна психологічна допомога пацієнтам із когнітивними порушеннями базується не лише на емпатії та індивідуальному підході, а й на чітких методичних принципах, які забезпечують поступове, стале та мотивоване відновлення мисленнєвих процесів. Такі втручання мають конкретні цілі, що реалізуються в тісній співпраці психолога з пацієнтом у межах структурованого й адаптованого процесу тренування.
Методичні принципи когнітивної підтримки
I. Першим ключовим завданням є усвідомлення пацієнтом власних когнітивних помилок. Це означає, що людина вчиться ідентифікувати хибні судження, неконструктивні автоматичні думки або типові когнітивні викривлення (наприклад, узагальнення, катастрофізацію, звичку до самозвинувачення). Психологічне втручання в цьому контексті базується на діалозі, рефлексії та техніках когнітивної реструктуризації.
II. Другою важливою ціллю є побудова структурованого режиму дня та встановлення чіткої логіки виконання дій. Пацієнт, який втратив здатність орієнтуватися в послідовності завдань, потребує підтримки у формуванні нового ритму життя. Це включає складання планів, нагадування, використання візуальних інструментів (наприклад, чеклистів), а також послідовну підтримку в їхньому дотриманні.
III. Третій принцип — навчання насолоджуватися простими досягненнями. Часто пацієнти не помічають або знецінюють малі успіхи, що веде до втрати мотивації. Психолог допомагає фокусувати увагу на позитивних змінах, посилювати ефект задоволення від дрібниць, що, своєю чергою, сприяє закріпленню нової поведінки.
IV. Наступним кроком є поступове ускладнення завдань. Методично правильна когнітивна підтримка ніколи не базується на форсуванні чи перевантаженні. Завдання подаються у форматі «від простого до складного», що дозволяє пацієнтові нарощувати впевненість, зберігати почуття контролю і не втрачати внутрішню опору. Важливо, щоб навіть складні вправи не створювали тиску або відчуття провалу, а викликали інтерес і внутрішній стимул до продовження.
V. Останнім, але не менш значущим, принципом є навчання вчасно зупинятися, працювати з власною самооцінкою і самоповагою. Пацієнт має засвоїти, що відпочинок, пауза або зниження навантаження — це не ознака слабкості, а необхідна частина терапії. У цьому аспекті широко застосовуються техніки самоспостереження, емоційного моніторингу, релаксації, а також вправи на внутрішнє самоствердження (зокрема, вправа «Зупинки думок», робота з негативними самовисловлюваннями, афірмації).
Загальний підсумок
Загалом методична система когнітивної підтримки має бути цілісною, послідовною та гнучкою. Вона не лише коригує когнітивні функції, а й зміцнює особистісні ресурси, допомагає відновити відчуття автономії, сенсу і гідності в умовах хронічного або посттравматичного стану.